Відкрита експертна нарада «Проблеми законодавчого забезпечення проведення загальноукраїнських референдумів», 12 вересня 2006 р.

Нарада, проведена Інститутом виборчого права за підтримки Проекту « Сприяння організації виборів в Україні, яка відбулася 12 вересня 2006 року в Актовому залі Академії правових наук України у м. Києві, є однією з перших, на якій обговорювались актуальні проблеми законодавчого забезпечення проведення референдумів. Нарада мала відкритий характер і мала на меті, по-перше, на експертному рівні обговорити ті проблеми, які існують в Україні із законодавчим забезпеченням проведення референдумів, а, по-друге, щоб роздуми експертів та підняті питання стали набутком громадськості, щоб і суспільство орієнтувалося, наскільки серйозними в українському законодавстві є проблеми щодо регулювання проведення референдумів.

Сьогодні в Україні діє Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», який був прийнятий ще у 1991 році Верховною Радою Української РСР. Останні зміни до нього вносилися лише у 1992 році.

Двічі Верховна Рада України робила спробу прийняти нову редакцію цього Закону. Перший раз він був прийнятий Верховною Радою у 1997 році, другий – у 2002 році. Обидва рази цей закон був повернутий Верховній Раді тодішнім Президентом України і досі не набув чинності. Якщо у сфері законодавчого регулювання виборів Президента і депутатів усіх рівнів Україна суттєво просунулася вперед, і це визнано міжнародною спільнотою (хоча і у тут існують проблеми), то у регулюванні референдуму таких кроків не було зроблено. Очевидною є необхідність удосконалення законодавства про референдуми, як загальноукраїнський, так і місцеві.

У Верховній Раді України V скликання зареєстровані нові законопроекти «Про всеукраїнський референдум» та «Про місцеві референдуми». Автори цих законопроектів прийняли як базовий виборчий закон. Проте некритичне перенесення деяких норм з виборчих законів в сферу регулювання референдумів є неадекватним. Тому проблема пошуку оптимальної моделі закону про референдуми залишається актуальною.

Одним з найбільш дискусійних питань для практиків та дослідників виборчого права стало питання предмету референдуму. Практика референдуму 2000 року засвідчила необхідність перевірки внесених ініціативними групами запитань щодо їх конституційності та правової редакції. Професори В. Шаповал та М. Козюбра, в минулому судді Конституційного Суду України, насамперед відзначили певну суперечність стосовно предмету референдуму між статтею 5 та статтею 74 Конституції України. Зокрема М. Козюбра відмітив, що дати вичерпний перелік питань, які можуть бути предметом референдуму, неможливо. Але принаймні в Конституції, і тим більше в законі, варто було б зафіксувати, що на референдум можуть виноситись тільки ті питання, які не потребують спеціальних знань. На думку професора В. Шаповала Конституція України – це, мабуть, єдиний в світі основний закон, який ставить більше питань з предмету референдуму, ніж дає відповідей.

Професор М. Козюбра висловив своє скептичне ставлення до так званої «народної референдної ініціативи» і народу як «суб’єкта ініціювання референдуму». Більш доцільним, на його погляд, є ініціювання запровадження так званого «народного вето», тобто голосування стосовно прийнятності чи неприйнятності відповідного закону чи окремих його положень. Народна ініціатива могла б бути поширена і на зобов’язання парламенту розглянути відповідний законопроект на вимогу народу – так звана «народна законодавча ініціатива».

Учасники наради акцентували увагу і на питанні статусу інших суб’єктів процесу референдуму, зокрема, суб’єктів агітації «проти» під час референдуму. Гостру дискусію викликало питання, чи можуть влада та її посадові особи бути суб’єктами агітації щодо питання референдуму.

Потребують врегулювання питання щодо визначення місця прийнятих на референдумі актів у системі національного законодавства.

Підсумовуючи роботу відкритої експертної наради, учасники відзначали, що це одна з перших спроб визначення того кола проблемних питань законодавчого забезпечення проведення референдумів в Україні, які потребують уваги як законодавців, так і громадськості загалом, і над якими необхідно активно працювати, з огляду на підвищення інтересу в українському суспільстві до ініціювання проведення таких процесів безпосередньої демократії.

З окремими виступами учасників можна ознайомитись на сторінках журналу «Вибори та демократія» №4 (10) 2006 р.